Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“У безгомінні раптом подало…”

У безгомінні раптом подало
Свій голосок несмілий джерело.
За сотню кроків розлилась ріка –
Воно ж в сухій долинці витіка.
Дивуюся: звідтіль це ти взялось
І як тобі пробитися вдалось
Крізь товщу грунту?..
А воно спішить.
Пульсує стиха, б’ється і дзюрчить
Тоненька жилка.
– Хочеш – зрозумій:
Мій шлях сюди – це справді подвиг мій.
Але збагни, призначення моє
Не тільки в тім, що з мене хтось поп’є.
Коли б не я, маленьке джерело,
То, може б, річки поруч не було;
І не зітхали б радісно поля,
Де ловить сонце стеблами земля.
А поки воду ллю до жолобка –
Спокійно може хлюпатись ріка,
Бо перш ніж в неї обімліє дно –
Мені, малому, висохнуть дано…
Малому, справді: крок лиш відійди –
І вже не чути голосу води.
Так раптом обривається струна…
Та довго ще бринітиме вона
Й не раз мені опісля нагада,
Як гомонить, пульсуючи, вода
І по краплині радісно стіка –
До золотого плине жолобка.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (4 votes, average: 2,50 out of 5)

“У безгомінні раптом подало…” - КАРПЕНКО МИКОЛА