Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Такий чужий і раптом – неминучий…”

Такий чужий і раптом – неминучий.
Химери хмар задушать горизонт.
Земля вдихне глибинно і жагучо
на вишняках настояний озон.
Мені нестерпно, душно, передгрозно.
Ліловим чадом туманіє без.
Гудуть ліси, риплять дубові кросна,
парчеву зливу виткавши з небес.
Лягла грози пульсуюча десниця
на золоте шаленство голови.
Мені, мабуть, ніколи не досниться
сліпучий спалах чистої жаги.
Гроза мені погрожує громами,
закутий біль спинає на диби.
Нехай смакують почуття гурмани,
а ти стихія – любиш, так люби!
Чи ще тебе недоля не намучила?
Чи не сліпить грозою ткана ніч?

Люблю.
Чужого.
Раптом – неминучого.
Тужу тонкою млістю передпліч.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)


“Такий чужий і раптом – неминучий…” - КОСТЕНКО ЛІНА