БАЛАДА ПРО ТРЬОХ СЕСТЕР
Чи вітри нашептали, чи пташки перелітні,
Що знайшлось три сестрички у веселому квітні.
Та, як в дивний серпанок, в таїну оповита
Їх одвічна дорога до весни і до літа.
Тільки й знають єдине подивовані люди,
Що ніде їх не видно і завжди вони всюди.
Першу звати Надія, друга Вірою зветься,
Третя йменням Любові припадає до серця.
Дехто скаже: то байка, то легенда та й годі, –
Але ж досі ті сестри нам стають у пригоді.
Кому серце з розпуки у журбі холодіє, –
Простягає тим руку зореока Надія.
А хто в чомусь непевний, завагався без міри –
Той знаходить підтримку у несхитної Віри;
А як юні виходять на шляхи світанкові, –
Причащаються серцем од святої Любові.
Так живуть оті сестри, поріднившися з нами,
Ми малих своїх дочок звемо їх іменами.
Ми звикаєм потроху, що народні повір’я
В казкарів та поетів лиш не вийшли з довір’я.
Тільки мудрість прадавню вік новий переймає:
Де немає надії, там і віри немає;
Там хитаються люди, там лукавлять на слові…
А без віри й надії не буває любові.
І лиш той непоборний у найтяжчому герці,
В кого троє сестричок порядкують у серці.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)