9. В ЗЕМЛЯНИЦІ
Ти, гармато моя, прохолонь –
Ми з тобою в пургу безробітні!..
“Бьется в тесной печурке огонь” –
І стікає смола, як у пісні.
А хуртеча зірвалася знов –
Сандомирське завихрює поле…
Коле дрова карел Іванов –
Професійно і весело коле.
Десь надворі – там Князів-чуваш
Має небо сердите за стелю.
Я ж знімаю мерщій патронаж
І розвішую мокру шинелю.
Я змінився недавно з поста,
Я промерз на вітрах і морозі…
Відігріюсь – візьмусь за листа,
За сувору поезію в прозі.
Та до грубки докинувши дров,
Запаливши од вогника тріску,
Усміхається Стьопа Петров:
– Заспівай нам, браток, українську…
І цигарку розкурює він,
І немовби цього лиш чекали, –
Відкладає Кривцов карабін,
Присувається Саша Чекалін.
Тихо дрова складає карел,
Щоб не стукнуть зненацька поліном.
…І ширяє вже в небі орел,
І вже віють вітри на Вкраїну.
Козаки засвистали в похід –
Їм не скоро вертатись додому…
Лише коник спіткнувсь край воріт
Одному козаку молодому…
Що ж ви, друзі, притихлі такі?
Що ж ти, Стьопо, забув самокрутку?..
Не настільки ми з вами слабкі,
Щоб надовго піддатися смутку.
Я вам зараз веселої втну –
Вона смуток оце переборе!
І забудем на мить про війну,
І на хвильку забудем про горе,
Заспіваю про сонячний лан,
Про оту молдаванку-смуглянку…
Тільки раптом комбат Восканян
Протискається в нашу землянку.
– Всі ми з вами – воєнний народ,
Всі ми з вами – бувалі солдати.
Забирають Петрова на взвод –
Доведеться, сержанте, прощатись.
Тут нічого не вдієш – наказ:
Розлучають і зводять нас війни…
І сержант підступає до нас,
І по черзі запає в обійми,
І, хвилюючись, руки трясе…
Ми так само розгублені, звісно…
– Прощавайте! Спасибі за все:
І за службу… й за дружбу… й за пісню…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)