2. КОРЧАГІНЦІ
І
Батарейці комбата любили,
Батарейці гордилися ним…
Це вони трійку “юнкерсів” збили
В небі Києва залпом одним!
Отаке не повториться вдруге,
Хоч бувало всього в дні війни, –
І комдив ветеранам обслуги
Власноручно вручив ордени.
Писарі, проводжаючи з тилу,
Теж, мабуть, натякали на те:
– Ви вважайте, що вам пощастило, –
До Корчагіна, хлопці, йдете!..
На корчагінців сунули танки,
Бронебійних не стало в “ензе”, –
Та зривались ворожі атаки,
Де лягло на Житомир шосе.
В діло йшли карабін і граната,
Хлопці падали в чорнім диму…
Але ми, новачки, у комбата
Закохались не тільки тому.
Я не знав – сибіряк чи волжанин
Був комбат – з виду молод-красив…
Ми за те вже його поважали,
Що він прізвище Павки носив.
І здавалося: стрів я людину
Котра вчила з дитинства мене
Не проспати буремну годину,
Не згубити в житті головне,
А як треба – згоріти зорею,
Щоб воскреснуть у вічнім вогні…
Я в корчагінській був батареї
У боях на минулій війні!
ІІ
“Дайош!” – гордий клич атаки
Винесли ми з-за парт.
А тут – дорогого Павки
Прізвище мав комбат.
Ми із книжок вивчали,
Як гартувалася сталь.
А тут – капітан Корчагін
Нас вів крізь вогонь і метал.
Для непереможних салютів
Травневі несли громи
З пожарища битов лютих
Корчагінці – тобто ми.
Падали ми в атаках
І піднімалися знов.
І друг наш надійний – Павка
Поруч із нами йшов.
Учив долать многопуддя
Труднощів на війні –
Себе віддавати людям,
Вікові і борні.
І ми розуміли: треба! –
Якщо подружили з ним…
І мирне високе небо
Приходило в наші сни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)