В ЗАМЕТІЛЬ
Ну й погода, хто б, здавалось,
Зважився у путь?..
На півсвіта розгулялась
Сніжна каламуть.
З опівночі завертіло,
Кинуло сніги.
А на ранок біло-біло
Стало навкруги.
Мов фортець руїни-мури
В давнину глуху, –
Височенні кучугури
Всюди на шляху.
Зверху – душ холодний, знизу –
Купіллю юга.
Ще й розбійником із лісу
Свище вітрюга.
Мов кричить: – Ховайся в хаті,
В затишку, в теплі!..
Тільки ж хлопці є завзяті
В нашому селі.
Життєрадісні, бадьорі –
Справжні вам орли,
З головою у конторі
Мову повели.
– Маєм, – кажуть, – пильну справу,
Хай вас не ляка:
Хочем в Київ на виставу
У театр Франка…
– Що ви, з Марса прилетіли?! –
Гримнув голова. –
Чи померзнуть захотіли
В полі днів зо два?
А подумавши хвилину,
Каже: – Ну й народ!
Та для цього на машину
Треба – вертольот!
Але хлопці на своєму,
Як один, стоять:
– Не дасте, то й так підемо –
Нам не привикать.
Кілометрів вісімнадцять
Подолать – і все.
До Борисполя б добраться,
Ну, а там – шосе!..
– Що ж, коли такі герої,
Раз моє невлад, –
Їдьте вже, та за собою
Не маніть дівчат…
Тільки в кожного усмішка
Сяє на лиці.
– Та вони ж за нами пішки
Підуть назирці!..
Ой, ти молодість крилата
З-за Дніпра-ріки,
Ой ви, хлопці та дівчата –
Славні земляки!
Не сидиться юним дома –
Мудрість в них своя.
В поле вибрались, а в ньому –
Хуга-крутія.
Ні душі нема живої.
– Прощавай, артіль! –
Та й пірнули з головою
В сніжну заметіль.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)