ПРИТЧА ПРО ВЕЛИКУ ЛЮДИНУ
І помер один чоловік
І тоді,
коли його тіло
безсило
лежало
на катафальку,
усі,
що знали його й
прийшли відправити по ньому панахиду,
зрозуміли раптом,
що з поміж них
відійшла
ВЕЛИКА ЛЮДИНА.
Ніхто вже не бачив
його огіркуватого носа,
що був предметом дружніх
і не зовсім дружніх дотепів,
нікого не разила
його обвисла нижня губа,
нікому не причувався
його гугнявий голос,
нікому не пригадувались
його слабости й навички:
те, що він часом
любив заглянути до чарки,
залицятися до чужих жінок,
те, що він не дуже елегантно
держав ніж і вилку при столі
/ознака його простого походження,
хоч і мав високу освіту/
все це / і багато іншого/
раптом перестало мати значення
і всі відчули, що з-поміж них
відійшла
ВЕЛИКА ЛЮДИНА,
бо
Цей чоловік
з любови до людей
знайшов хрест свого призначення,
добровільно підняв його на свої плечі,
терпеливо виніс його на свою Голгофу й
дався розпняти на ньому
під насміхи й глум
своєї й чужої юрби.
І,
коли зняли його мертвого
з його власного хреста й
похоронили його
в чужому гробі
Тоді
/не діждавшись навіть третього дня/
Він воскрес у їхніх душах
у всій його людській величі
І,
зустрівшись,
згадували його:
Одні мовили:
ЦЕ БУЛА ВЕЛИКА ЛЮДИНА,
А другі відповідали:
ВОІСТИНУ ЦЕ БУЛА ВЕЛИКА ЛЮДИНА!
(2 votes, average: 4,50 out of 5)