КІТ І ЛИС
Раз Кіт і Лис пішли собі в дорогу
А у дорозі, бач, балакається много
Пустого й чемного. “От, – каже Кіт, –
Лукавий нині, брате, світ!..
Куди ні рушишся – усе тривога!
Там пси, там пугачі, там дідьчі сови,
Що годі вийти й за поріг,
Аби тебе хто-небудь не перебіг.
Я лиш гадаю: от, напримір, ми
Ще й в літі, не серед зими,
Мандруємо собі здорові, –
А може ж знати хто, чи там з діброви
На нас вже не летить півкопи псів?”
“Нехай летить, коби лиш я здорів! –
Сміється Лис. – У моїй се голівці
Є тільки фіглів, тільки штук,
Що я не боюся ні псисків, та ні ловців,
Та ні стрільця поганих рук!
А ти, небоже Коте?” – “Я одним
Однісіньку лиш штучку знаю,
Але зате у ню так уповаю,
Неначе в мене вна – і єм, і переєм”.
“Ха-ха, ха-ха! – зареготався Лис. –
Одну лиш штучку, коцуре-небоже!?
Що ся одна тобі поможе!..
Від мене, небораче, вчись
Усіх тих штук, що ними світ дурить!
Але з однов… се Химині лиш кури!..”
Але ще сего Лис не доповів,
Як з лісу вибігає лая псів!
Кіт драла зараз дав на дуба,
А з Лиса вже й здоймають шубу.
Не штука, хлопче, сто штук знати!
А штука є: з одної користати.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)