БАЛАДА ПРО ПЕРА
Перо сови мені на стіл упало,
І стрепенулось дико і зухвало,
І прошептало виклично: “Лови!
Бери й пиши – пиши пером сови!”
Я – жайвір по натурі. Не для мене
Перо совине, хитромудро вчене.
Ще цілий вік писать мені готове
Перо ясне, ранкове, жайворове.
Перо орла мені кинджалом впало,
Так стрепенулось синьо – чорно стало,
Так сила в ньому клекотала зла:
“Бери й пиши – шалій пером орла!”
Я – жайвір по натурі. Син калини.
Не втримаю в руці перо орлине,
Хоч так мені, буває, закортить
В орлині крила одягнути мить.
Аж тут перо упало солов’їне,
В нім – місяць в сонці,
все воно – промінне,
Всю душу воно вилюбить до дна –
Перо – екстаз, перо – самотина.
І здався я. Совине взяв. Орлине.
І жайворове взяв. І солов’їне.
І кожне з них вмочаю у Дніпро.
Яке ж це зараз у руці перо?
Чому ж тулю до серця всі ці пера?
Чому душа захланна, ненажера,
Хай в іншім – щедра,
тут же – хай напасть,
І жодне на виміну не віддасть?!
Чому їх сила завжди на заваді –
Й вони в душі взаємно перекляті,
Й коли гримить світів лихий огром,
Найбільш пишу німим своїм пером?!.
(3 votes, average: 3,00 out of 5)