ВІРШ БЕЗ ПРИСВЯТИ
До цих рядків не ставлю я присвяти.
Вони, по всьому, вродяться сумні.
То скажуть, що пояснення давати
Або ще інший стане дорікати:
Чого, мовляв, присвята не мені?
Га що присвяти… Прийде смерть-касирша,
Рахуночок подасть, щоб заплатив
За дні і ночі, прозу, драми, вірші, –
За те, чому життя ти присвятив.
Він викував перо собі й підкови
З заліз, що вийняв з тіла по війні…
Увесь – і наша пісня, й наша мова,
Як в доброті сяйній, у сивині.
К чому моя присвята? Вдосталь слави
В народі має. І до неї звик.
Здається, є у нього всі підстави
Сказати: я щасливий чоловік.
Та він не скаже, не тії натури,
Лише згада, як довелось пройти
Глум недовір’я і душі тортури –
Породження лихої глупоти.
Його літа додолу не зігнули,
Ще зерна вимолочує з колось,
Все ж більше пам’ятає про минуле,
Аніж про те, що зранку відбулось.
Що відбулось, того не переграти.
Атомовоз зміня локомотив…
Простіть мені, мій добрий старший брате,
Простіть (а ви ж бо вмієте прощати!),
Що вам рядки оці не присвятив.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)