ЛІПЛЕННЯ МУЗИЧНИХ ГОРШКІВ
Багато хто ще з давнини
Горшки ліпив у тім селі.
Перелітали на тини
Великі витвори й малі:
Макітри, глечики, горнята
І кашнички, як пташенята.
На тім кутку, що на горі,
Жили, їй-право, через хату
Гонча руки і гончарі.
Ліпили… Люди – не святі.
Але один своєї вів:
Щось, видно, мавши на меті,
Творив між ділом солов’їв.
Ішли до нього за дарами
І путівцем, і навпрошки,
Бо поміж тими солов’ями
Співали дядькові горшки.
Вторгує там копійку-другу
За музикальний свій товар,
А дзвін стоїть на всю округу,
Не те що тільки – на базар.
– Підходь, хто добрий на почин! –
І грає, мов на ксилофоні,
Аж вухами ворушать коні
Поміж колгоспівських машин.
Допоминались односельці,
Дивуючись його веселці:
– У земляка рука щаслива…
– Ні, в нього імпортна полива…
У вуса усмішку ховає,
Хитренько дядько промовляє:
– І глина в нас з одного яру,
Вода – з одного джерела,
Полива теж з одного жару,
Але різничка є мала…
Я ще до того маю слово,
Без нього діло – мов полова.
І прадід знав, і дід мій знав,
Мені у спадок передав…
…Як між людьми поярмаркую,
Буває, так собі міркую:
Е-е, славен дядько недарма…
Без слова й музики нема.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)