“Дивлюся на руки свої…”
Дивлюся на руки свої
І питаюс-питаюся:
– Ну що вам і як вам,
Півділа зробили чи все?
А може, я, руки,
Колись перед вами покаюся,
Коли бистрина
До фінішу нас принесе?
Я вами чепіги тримав,
В чорноземлю зернята кидав,
Я вами у топках
Котлів парових шурував,
Я вами в Одесі
Ловив блискавицю-ставриду,
А ще перед дальнім походом
Коня напував.
Меча вам гірке малолітство
І добра доба не призначили,
Зате знамено вам судилось нести,
Як в бою,
Зате починалися з вас,
Як не кажіть, а зачини,
З яких розпросторилось те,
На чому стою.
Ви чесно й відкрито
Правицям стільком подавалися,
Та в спину всьому, що живе,
Не стромляли ножа,
З роботи натомленими
Поверталися,
Щоб ніччю не спати,
А слів перемелювать жар.
Руки, ручиська мої,
Рученятонька,
Знаєте ласку пшениць степових
І трави,
Звідали буднів робочих,
То звідайте й святонька:
На грудях коханої
В щасті примовкніте ви.
Та не примовкніть тоді ви,
Молю, не притишіться,
Як другові треба податись
В труді чи в біді.
Не дайте безволлю
І кволості ницій потішиться
Над вами,
Ротфронтовці немолоді.
А може, я, руки,
Коли перед вами покаюся,
Як птахи весняні
На білу впадуть сіножать? –
Тим часом
Питаю-питаю-питаюся…
Дивлюся на руки свої –
Не дрижать.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)