1. ПУШКІНСЬКА, 13
У тих степах, де сарана
Дошкульно Пушкіна вкусила,
Вогнем нас няньчила війна,
Та світ таки не погасила.
І ми від плуга-борони,
Сільські хлоп’ята-неотеси,
Святої вольності сини,
Пішли в науку до Одеси.
Словесність вибрали одні,
А хтось подався в технократи,
Щоб потім всі наступні дні
Шуканням слів себе карати.
І щось шепнуло нам: “Ходім…”
В диму дискусій і акацій
Щось привело в поетів дім
На тихій Пушкінській, 13.
Полемік дзенькали списи,
Втішалась юність чорноброва.
Ми знали: є зерно краси,
Та довго віяли полову.
Ми знали: є зерно краси
На білім пушкінському світі.
Як тільки серце віддаси,
Тоді й дійдеш до тої миті.
Над нами дух його витав
Як моря сплеск, як промінь сонця,
І кожному поет ставав
За оборонця й охоронця.
Від суєти, блюзнірства, лжі
І від помпезності-параду…
Сміявся Пушкін і тужив.
Ми йшли до нього на пораду.
Хто знає, звідки той талант…
Та був у нас прекрасний, братці,
Літературний консультант
На тихій Пушкінській, 13.
Не меркне пам’яті вікно,
Його в нащадках не згасити.
Спитайте – Пушкіна давно
Своїм вважають одесити.
Вони серед буденних справ,
І жарт відкинувши, й погорду,
Шкодують: за життя не взнав
Поет, ким став він для народу…
І я, мов жар, ті дні зберіг,
Від них зірницями загораться…
Хто там?
Переступи поріг
На тихій Пушкінській, 13.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)