Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“А нині на вулиці я заточивсь…”

А нині на вулиці я заточивсь,
Схитнувся, як від удару.
І ніби ж горілки не пив – розучивсь,
Й не маю не дужості жару.

Шибки не бряжчать і не гавкають пси,
Весна не бряжчать і не гавкають пси,
І скільки довкола земної краси,
Цвірінькоту й антихитання!

Земля задрижала… Щось тут не так.
Причину ж шукаю одначе…
Чи бомби скидає хрестатий літак
Мені на літа дитячі;

Чи атом зірвавсь з-під дурної руки,
Чи в лаврі запались печери,
Чи, може, то рибу на плесах ріки
Глушать які браконьєри;

Чи, може, всевишній спросоння упав
І громом далеким заплакав
(На ложному ложі хоч би не проспав
Зоряних війн, харцизяка…);

Чи гілку нову простягає метро
Під київськими горбами,
Чи в битві за крісло Степан і Дмитро
Зіткнулися знов лобами…

Я так собі думав, гадав, прикидав,
Глузливо, а більше – тривожно.
Хоч меду, напевно, куті й передав,
Та в час наш без жарту – не можна.

І як я одразу того не збагнув!
На лаві побіля будинку,
Забувши свою і красу, і весну,
Тихо плакала жінка.

Щось переживала чи пережила
Одна лиш душа, не держава…
З очей їй скотилась сльозина мала,
Упала – й земля задрижала.


“А нині на вулиці я заточивсь…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР