ДІАЛОГ ЗНИЗУ
1
Я пишу,
щоб Ти прийшов до мене
стежкою рядків,
бо я тебе не знаю.
Але Ти повинен існувати,
бо в русі крови,
в костях,
в чорній підсвідомості моїй –
ячить потреба за Тобою.
2
Ми Твої діти.
Але братові моєму
викопали під ребром діру,
з якої
потекла вода –
і я не бачив, щоб
з його ребра
Ти сотворив життя.
В його дірі
відбилося дірі
відбилося обличчя смерти.
3
Я б міг повірити,
що Ти,
у термяву запхавши руку,
сотворив мене з землі,
бо я всією плоттю знаю,
що земним просякнули кості
і тягнуть до землі
назад.
4
Я випив горя у проваллі
Другої війни,
і сумніви зайшли до мене.
Бо чому Тобі потрібні болі
і терпіння наші?
Бо чому Тобі,
якому, нібито,
нічого непотрібно.
5
Я не знаю,
чи добро і зло
існують поза нами.
Якщо ж Ти сотворив усе,
то Ти також творив
моє добро і зло,
і як повірити,
що Ти є досконалий?
6
Я б міг повірити
в Твою красу,
приймаючи в любові
жінку;
я б міг повірити
в дочасну вічність
передаючись
її утробою.
7
Якщо Ти нас збудив
в жінках,
вдихнув у наше тіло
сорок тисяч днів
і сорок тисяч ночей,
тоді чому Ти несподівано
береш нас із життя?
Тобі, що міг заіснувати
без початку,
і можеш існувати без кінця,
не треба наших
недожитих днів.
8
Бо лад,
яким ідуть планети,
нічого не говорить.
Я не певен навіть,
що лад такий існує.
Я бачу лиш малу частину
мого світу
(чи Твого, не знаю).
від якої тяжко перейти
дорогою вникання
до кінця
і зрозуміти цілість.
9
Скинь одежу вод, рослинности,
повітря, неба;
зніми сорочку глини,
що ділять нас від Тебе,
мов більмо в очах –
об’явився нам
нагим.
10
Прийди до нас.
11
Скинь свої сандалі
і зійди униз.
Ми будем кидати Тобі під ноги
терня наших дум
(ми тільки люди).
Зрозумій.
А як утомишся,
зайду у двір мій,
я гоститиму Тебе
вином.
(Ми не вміємо любити,
не пізнавши нареченого свого).
12
Ми застелили
білим полотном
столи,
приготовили
пахучі вина.
Ти мусиш тільки увійти
й напитися.
(Ми не вміємо давати
не пізнавши гостя нашого).
13
Якщо Ти нам говориш квітами,
якщо Ти кличеш нас
листками трав,
як коливаєш нам
гіллям лісів,
якщо годуєш хлібом
свого тіла,
що повнить зерна,
і напуваєш кров’ю,
що сочиться рослинністю, –
то я Тебе впізнаю
і прийму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)