Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Тарасик набігавсь,
примчав із двора.
Уже й за уроки
сідати пора.

Ось віршика вивчив,
задачі зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.

Гласить неодмінний
шкільний записник:
“Принести до школи
клумачний словник”.

Завдання у класі
він сам записав.
А що за словник то –
і досі не взнав.

Прибіг до бабусі,
що прала рушник:
– А що таке, – каже,
клумачний словник?

– Клумачний? – бабуся
на те хлопчаку. –
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!

Сестричка сміється,
швидка на язик:
– Сам, – каже, – доклумай,
який це словник!

Та це вам не шахи,
це вам не лото:
кого не спитає –
не знає ніхто.

Спитав у сусіда –
вже дещо нове:
– В нас, – каже, – в будинку
письменник живе.

По радіо мову
веде про слова.
Слова – це перлини,
це дивні дива!

Піди ти до нього –
у нього книжки.
Він знає й розкаже
про всі словники.

Ну що ж, як розради
немає ніде,
в квартиру поета
Тарасик іде.

Ось дзвонить, заходить:
– Будь ласка, – гука, –
клумачного дайте
мені словника!

Поет усміхнувся:
– Ти просиш дарма:
клумачного, – каже,
в природі нема.

Клумачний… То, мабуть,
почулось… Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься – тлумач.

Буває, що слово
відоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.

І тут у пригоді
стає визначник
скарбів наших мовних –
тлумачний словник.

Тарасику, світла
твоя голова,
Ану, зустрічав ти,
наприклад, слова:

красуля, красоля?
Словник розгорни –
і зразу побачиш,
що значать вони:

красуля – красуня,
красоля – цвіток.
І тут же: краснуха –
хвороба діток.

Оце ж і тлумачний
словник! Зрозумів?
А є словники ще –
походження слів.

Любити життя –
звідси йде життєлюб.
А шлюб – від слюбитися
слюб – отже й шлюб!

Вивчатимеш мову:
слова – в голові,
любов до них – в серці,
в самому єстві.

– Слова в голові? –
розсміявся хлопчак. –
То, значить, для слів
не потрібний клумак!

Радіє письменник
з тямкого дружка:
– Як любиш, наука
тобі не важка.

Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І їх за плечима,
тих знань, не носить.

– Спасибі! – Тарасик
додому побіг.
І ледве, зраділий,
ступив за поріг:

– Доклумав! – гукає
сестричці своїй.
А потім біжить
до бабусі мерщій.

Примчавши на кухню,
червоний, як мак:
– Бабусю, – кричить, –
не підходить клумак!

Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І знань за плечима, –
гука, – не носить!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК - БІЛОУС ДМИТРО