НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК
На декаду в Ташкент з України
прилетіли і старші майстри,
і з молодшої їхньої зміни
два поети: обидва – Дмитри.
Заповняють картки в готелі,
аж підходить дівча:- Я – Зухра, –
усміхаються очі веселі
до гостей з-над Славути-Дніпра.
У руках записна в неї книжка:
– Хочу, – каже, – в концерті для вас
заспівати “Рушник” Малишка, –
підкажіть українські слова.
Переглянулись два поети
(щойно в світ “Рушничок” злетів):
сяк-так знають перші куплети,
а з останнього – кілька слів.
Та не знати свого – це ж сором,
і не скажеш про це Зухрі.
Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,
як звучить у нас на Дніпрі.
А воно, знайоме до болю,
в голові не все ожива.
Що робить? Дали собі волю –
повставляли свої слова.
І чудово Зухра проспівала,
заворожена зала була:
“Рідна мати моя, ти ночей не доспала
і водила мене у поля край села…”
Прозвучав “Рушничок”, нівроку!
“Біс! – кричать узбеки. – Ура!”
Але якось через півроку
прибула на Вкраїну Зухра.
Виступає вона з концертом,
пісню в нашій столиці співа.
Із узбецьким легким акцентом
вимовля українські слова.
Та цікаво, що буде далі:
тут найвищі ноти бери,
бо Малишко сидить у залі, –
це помітили два Дмитри.
Пісня стелиться, пісня лине,
та чи автору це не в гнів:
слів Малишкових – дві третини,
а третина – слова Дмитрів.
– Видно, сплутали щось узбеки? –
настороживсь поет. – Що таке? –
Щось незвичне, немов далеке,
але серцеві все ж близьке!
А Дмитри підвелися знишка
(поряд ложа їх – бенуар),
поглядають в партер на Малишка, –
аплодує Зухрі пісняр.
Та кому на серце не ляже?
І Малишко просяяв:- Біс!
Я не знав, що “Рушник” мій, – каже, –
варіантами вже обріс!
(3 votes, average: 3,00 out of 5)