9. “Мандрувати тут у середньовіччя…”
Мандрувати тут у середньовіччя –
все одно, що за князем повзти обозом.
Тільки знай дивися в кожне обличчя:
ці хлопаки описані ще Ломброзом –
щось таке злочинне, таке причинне
прозирає з їхніх сумирних писків.
В них минуле каторжне, судочинне –
словом, вони схожі на василісків.
Осінь – це дорога кудись на північ:
на деревах спалах марніє, гасне.
Тут інакший час і не діє Грінвіч,
але ти мандруєш. Буття прекрасне,
хоч темніє швидше, аніж повсюди,
й чим чорніше небо, тим ближче до хана.
Ці місцеві вбивці не зовсім паскуди:
їм важливий сам принцип – не кров, не рана.
Князя можна забити, скажімо, в лазні
чи мечем на сходах або на ловах.
Тут ліси сприятливо непролазні –
кількість мертвих визначиш лиш по вдовах,
по деревах всохлих, яких, щоправда,
значно більше – з таким гілляччям калічим,
ніби хтось крізь них невблаганно падав.
Тут усюди пахне середньовччям.
(3 votes, average: 4,00 out of 5)