ОЛЕГ У ЦАР-ГРАДІ
“Борімось, як тури, на славу синів!” –
Олег покликає орлино.
І рине до герцю, гартуючи гнів,
Хороброго князя дружина.
Січе копитами гривастий румак,
Знімає пилюгу безкраю
І князя виносить за грецький байрак,
Неспокій Цар-граду вчуває.
Як мітко націлив Олег пірнача –
Умилися греки рудою.
Потужно заніс над собою меча –
Галявину витяг дугою.
І рине дружина з долин і горбів,
Престіл Візантії штурмує.
Ховається гречин під ласку богів:
– О, всує боротися, всує!
“Несіть по дванадцяти гривень срібла
На кочет і щиру данину, –
Наказує князь, – щоб гриміла хвала
Полеглим за Русь-Україну”.
І їде Олег на чужинний граніт
До пишного міста Цар-граду,
І вішає гордо щита до воріт –
Нащадкам своїм на відраду:
“Навіки хай славиться воями Русь,
Могутня, полянська держава.
Хоч я не віщун і ректи не берусь –
Гримітиме предківська слава!”
Сурмили над площею сурми гучні,
Збиралися вої до валу,
Про подвиги князя співали пісні
І віщим Олега прозвали.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)