ТАНА-ПОЛУМ’Я
ТАНА-ПОЛУМ’Я
ВОДИ – ТРИЛИКА:
ОБЛИЧЧЯ НАД КОРЕНЕМ –
ОБЛИЧЧЯ НАД МОЛОКОМ –
ОБЛИЧЧЯ В МЕНІ
Трипілля безмежного мозку
(хрящами межа поросте).
Там серце – там квітка заморська
чекає з-за моря гостей.
У пуп’янку квіт потаємний –
а квочки дитинство в яйці:
побуду ще в німбі Твоєму,
ще з перснем Твоїм на руці.
В красі зріють соки незримі –
ми смертю корчуємо біль:
але у проточному гримі
лишається білою сіль.
Керунок і сіль розщепити,
праворуч від снігу – мороз:
слова не з моєї молитви
спричинять підкірки цироз.
Крізь межі в поля не проникнеш,
а межі – всі риси лиця:
трипілля – як світу триликість,
як вихід – не завше з сильця.
Коваль, що проламує череп,
виконує волю Твою:
була і вода у ковчезі,
що з неї Тебе я творю.
Пошлемо цю пташку по осінь,
у квочки – в яйці – вороги:
у пуп’янку – квітка заморська,
і спини – хребтів береги.
Вдалось відщепити керунок,
від плоті відділено бік:
прозоре від крові відлуння –
у ньому сніги голубі.
Є два покоління сусідні,
два берега – межі мої:
я можу зникати безслідно –
занадто сліди замалі.
І де я свій мозок подіну –
Твій в двох іпостасях ковчег:
а серце з Тобою – незмінне –
униз головою тече.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)