Заживши у своїй кохальній ері
Заживши у своїй кохальній ері,
Зливаємось в одно, боги вогнисті,
Ми непідвладні вже ніякій скверні,
Для нас тіла, як дух, криштально чисті.
Вже нам немає діла до вечері,
В нас апетити інші – пломенисті,
І забаганки в нас тепер штуцерні –
Як розкоші нам досягнути висі.
Цілованню нема кінця і краю,
Кожнісінької п’яді прагнуть губи,
І вже чи втримаюсь – не знаю,
Щоб жартома в гузно не вп’ясти зуби.
Коли бурхливо, а коли притихло
Навзаєм розкриваємсь столико.
Навзаєм розкриваємсь столико
У переливах доторків і рухів,
То ніжним стогоном, то тихим криком
Доходять пестощі до наших слухів.
Короткий час минув, як я із риком,
Подібним до грімких небесних звуків,
Глибинне оросив її зі смиком,-
Як знову живчика зростає стукіт.
Холоне в животі, а по колінах
Тоненькі струми легко пробігають,
Лоскоче в вухах, терпне піднебіння,
Хребет і лікті тихо знемагають.
Кристалом буде стан мій хаотичний,
Як обуяе нас приплив ліричний.
Ми прагнемо і змін і перемін,
Щоб все мінялось плавно і невпинно,
Щоб все верталось хоч десятеринно,
Хай чується простір і відгомін.
Тоді до нас не завітає сплін,
Як будемо сповідувати чинно
Теорію про те, що безневинно
Вмістився всесвіт в межах наших стін.
Цей всесвіт – Богом дане щастя,
Вся широчінь чуттів і почуттів,
Та відданість, яка стократ воздається
У безлічі майбутніх ще боїв.
Бо вічні й незнищенні в нас трофеї –
Апофеоз, зеніти, апогеї.
Як обуяє нас приплив ліричний,
Зникоме зникне, явне об’явиться,
Відкриються справдішні нам обличчя,
Які дотіль скривав нам світ безличний.
Етичне все, що наше. Неетичний
Той світ, в якому часто нам крутиться
Приходиться, сховавши справжні лиця;
Той світ, до справжніх почуттів драстичний.
У цій кімнаті, в ці чудні хвилини
Ми спіритичне рушимо той світ,
В якому першопотяги людини
Відігнано в напівзабутий міт.
І серед свіжозрушених руїн
Ключі знаходимо від всіх таїн.
Апофеоз, зеніти, апогеї,
Провалля, прірви, нурки, схили, спади.
Таке життя, на то немає ради,
Ми ж люди, не опудала з музеїв.
Відчули вже, в любові впрягшись шлеї,
Все розмаїття радості й відради.
Ми тішимся благословенням Лади –
Натхненниці, богині, жінки, феї.
Ще перед нами цілі маси втіх,
Обширне поле гарцювань уяви,
Ідей з колінцями великий міх,
Фантазій різних широченні лави
Це наше спілкування, по ідеї.
Амброзія для мене і для неї.
Ключі знаходимо від всіх таїн,
Від щоякнайіптнмніших букетів,
Коли у зближення стрімкому леті
До сьомих розкриваємся колін.
В багатогранні пестощних вимін
Ми дуже схожі на тонких естетів,
Що в любощах не визнають секретів,
І вже як люблять – то зі всіх сторін.
Чоло поцілувала, вухо, ніс,
Щоку, а далі шию, груди далі,
Живіт, пупець і того, що підніс
Свою персону грату гарту сталі.
Коли підхід вже надто еротичний,
Кохання триб тоді нам вадить звичний.
Амброзія для мене і для неї –
Це ми самі, це разом ми обоє.
Наразі не зрікаємся своєї
Чудної спілки, хоч і не чудної.
Бо як без спілки жити нам цієї?
Якщо розірвем з голови дурної,
То не знайдем такої панацеї,
Яка одне без другого загоїть.
Та ще не все. Це тільки увертюра.
Ми й далі будем вірні нашій Ладі.
Керують нами – світлий дух, натура,
І ми самі, чому ми дуже раді.
Зрадів би знову я, якщо б ти – хо! –
Постукала у двері тихо-тихо.
Кохання триб тоді нам вадить звичний,
Коли ми прагнем злетів колосальних,
Коли хотіння нам безмежжя зичить,
Коли надміру струменів повальних.
Отож, мій друг, слуга мій симпатичний,
Опісля пестощів лизально-цілувальних
Занурився у орган той практичний
Із функцій безліччю універсальних.
Губами в русі стиснутий пругкими,
Він піднебіння ніжноплинно пестив,
Язик все ластився, пустивши слини,
А глотка сприйняла кінець фієсти.
Із надлишком хотіння і умінь
Ми прагнемо і змін і перемін.
ПОСТУКАЛА У ДВЕРІ ТИХО-ТИХО,
І Я ВІДКРИВ СВОЇ СКРИПУЧІ ДВЕРІ,
ЩОБ МИ МОГЛИ ПІДДАТИСЯ ХИМЕРІ,
ЩО НАЛІТАЄ НАЧЕ НАГЛИЙ ВИХОР.
УСЕ НАВКРУГ НЕМОВ НІМЕ ПРИНИШКЛО.
МИ ЯК ПАЛКІ ВІДЛЮДНИКИ В ПЕЧЕРІ,
ЗАЖИВШИ У СВОЇЙ КОХАЛЬНІЙ ЕРІ,
НАВЗАЄМ РОЗКРИВАЄМСЯ СТОЛИКО.
ЯК ОБУЯЄ НАС ПРИПЛИВ ЛІРИЧНИЙ,
КЛЮЧІ ЗНАХОДИМО ВІД ВСІХ ТАЇН,
КОХАННЯ ТРИБ ТОДІ НАМ ВАДИТЬ ЗВИЧНИЙ,
МИ ПРАГНЕМО І ЗМІН І ПЕРЕМІН.
АПОФЕОЗ, ЗЕНІТИ, АПОГЕЇ –
АМБРОЗІЯ ДЛЯ МЕНЕ І ДЛЯ НЕЇ.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)