“Похадження людини…”
Походження людини –
від птахів.
І справа тут не в снах, в яких літаю…
В людини також осінь і весна є…
Тепер я майже безсумівно знаю:
Походження людини – від птахів.
Хоч справа тут, звичайно, не в погоді
(а то іще і не злетиш дивись),
Є щось одвічне в цьому родоводі,
Як в мрії, як у прагненні увись.
Якого й справді щастя не зазнав би
Безкрилий, безполітний чоловік!
Хоч я не сжильний ображати мавпи.
Хоч це її (як дехто каже) рік.
У неї, може, й гадки – що про чрево, –
Прожити по можливості без бід.
Хоч в мавпи, котра з дерева – на дерево,
Є також своя думка про політ.
Походження людини – від птахів.
І справа – не в любові лебединій,
Хоч як ще треба вдячним буть людині
Пожодженню своєму від птахів.
…Чого летять у вирій журавлі?
Летять журливо.
Як зів’яле листя.
Не заздрю тим, що не находять місця
У ріднім домі.
На своїй землі.
Тоді скипа в мені орлиний гнів.
Я можу зрозуміть одну лиш втому…
Походження людини – від птахів,
Що зранені вертаються додому.
Вертаються з опалених купин.
Вертаються із піднебесь захмарних.
Вертаються, прорілі, як Купрін,
Вертаються, щасливі, як Гагарін.
Птахи, птахи…
Не буду вас займати.
Я просто бачив якось край села,
Як мужня, але сполотніла мати
Із стріхи гірко колесо зняла.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)