Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Просто з поля, сонце де палило…”

Просто з поля, сонце де палило,
ми з тобою увійшли у ліс.
Нас зеленотіння обступило,
а згори сонцепрозор навис…

Між пеньків твої блищали ніжки.
Що ти там збираєш, де рови?
Ти ж гукнула: – Осьде сироїжки!
На, поглянь! Ану, лови…

Сироїжка враз на мене полетіла…
Іч яка? Чекай – тебе вловлю!
Я задихавсь… Ти аж затремтіла…
Всю ж тебе до себе вже тулю…

Ой! Мене руками одпихаєш,
а очима кажеш – тільки мій!
Що це за хвилина – й сам не знаєш!
Я цілую трепет чорних вій…

Нам зеленотінь усе кивала:
дорожітеся життям як є.
Ти від сонця й тіней мура стала, –
мура? – щастя ж ти моє!

Враз почувся нам тут голос мами:
– Де ви там забігли? Підождіть!
Не зійдусь тепер вже разом з вами…
Ви хоч сироїжок не топчіть!

Нас опало ж тут сміхоязиччя –
й маму в танці закружляли ми.
Наші в плямах сонячних обличчя…
Дощ крапнув – і вдарили громи…

Вдарили – та вдарили! І стихли.
Дятел десь в сучок застукотів.
Вуж пошився у траву – розвихлий…
Й повні щастя ми були в житті.

Мати бачить: ми – як божевільні –
то змагаємося, борючись,
то почнем стрибання семимильні –
й по росі біжком: ану, ловись!

Нам зеленотінь усе кивала:
дорожітеся життям як є!
Ти від сонця й тіней мура стала, –
Мура? – щастя ж ти моє.

Січень, 1967, середа у Феофанії. Написав у лікарні. В лісі, де був з Лідою Петрівною.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Просто з поля, сонце де палило…” - ТИЧИНА ПАВЛО