Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“Розляглись поля широкі…”

Розляглись поля широкі,
Несходимі, незміримі.
Із боків хлюпнуть хлібами –
Заколишуть і присплять.

Плине хмара із-за моря
Над лісами, над ярами,
Над полями опустилась:
“Чи вологости підлить?”

Сяє сонце. Як на струнах,
Золотим промінням грає.
Над колоссям нахилилось:
“Чи тужавіють боки?”

В’ється вітер, крутить вихор,
Відганяє люту спеку,
До простору губи тулить:
“Може, колос остудить?”

І проходять по узмежку
Діловиті хлібороби,
Виминають повне зерно
І кладуть його на зуб.

І сусід сусіду мовить:
“Слава Богу, лан – як треба,
Тільки що, коли комори
Та не вмістять урожай?”

О, яка велика радість!
О, яке безмежне щастя!
Ви шуміть, степи, як море,
Затопіть мої стежки!

Хай милуюся, як ниви
Пахнуть спілими хлібами,
Пахнуть коренем вологим,
Пахнуть сонцем степовим!

На Криворіжжі, 1943

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 1,67 out of 5)

“Розляглись поля широкі…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)