I. ЧУЖА ВЕСНАII. СОННИЙ ДЕНЬIII. ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ
Десь, цілком недалеко, засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.
Я піду, як звичайно, порожнім провулком,
Бо мене обійматиме вітер весняний,
Мої кроки і серце застукають гулко,
І тебе я зустріну, як завжди, незнаний.
Ти для мене чужий, не з єдиного краю,
А тому не затерти поплутані межі,
Тільки подмухів теплих розбещена зграя
Все б хотіла спалить у весняній пожежі!
А потім, серед ночі, в маленькій кімнаті,
Може, мріяти будеш про радісну близькість,
Тільки я мушу твердо й безжалісно знати,
Що не зродиться полум’я з вогненних блисків.
II. СОННИЙ ДЕНЬ
Безтурботність і світлий спокій…
Сонний день всі думки придушив,
Не шумлять дерева високі,
Теплий мох підбирає кроки,
І крім нас – ні душі.
Мрії, спогади – все згоріло…
Легко жить без великих хотінь!
Ніжно ранять промінні стріли
І зривають весняні крила –
У мережану тінь.
Але там, де берізка-пані
Шаль прозорий нам кинула в дар,
Всі думки колихнулись, п’яні,
І пориву зломить не в стані,
Піднялись аж до хмар!
Голос твій затремтів, мов птиця,
Під потоком палаючих слів
Про козацькі степи й станиці
І про все, що лише присниться
Не на рідній землі.
Поховалась в зелених травах,
Відкотилася казка проста…
Але кожне із слів яскравих
Обірвалось на душу мляву,
Ніби весла на став.
Сну нема! Ми б летіли в гори,
В височінь, аж на соняшний шпиль,
Бо під ним всю пекучу змору
Захлисне і напоїть море –
Чорне море – мов хміль!
III. ПЛОМІННИЙ ДЕНЬ
День прозорий мерехтить, мов пломінь,
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить,
Рватись вгору чи летіть в безодню.
Хоч людей довкола так багато,
Та ніхто з них кроку не зупинить,
Якщо кинути в рухливий натовп
Найгостріше слово – Україна.
І тому росте, росте прокляття!
Всі пориви запального квітня
Неможливо в дійсність перелляти
На землі байдужо-непривітній.
Хочу крикнуть в далечінь безкраю
І когось на допомогу кликать,
Бо душа моя сьогодні грає
І тікає на шляхи великі.
Хай мій клич зірветься у високість
І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл,
І зриває рідних і охочих!
Все чекаю на гарячий подих, –
Геній людський чи лише випадок –
Щоб застиглі і покірні води
Забурлили водоспадом.
І коли закрутить непогода
І мене підхопить, мов піщину,
Хай несуть мене бурхливі води
Від пориву до самого чину!
(3 votes, average: 1,67 out of 5)