Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Розхиляю колосся, іду…”

Розхиляю колосся, іду.
Устріч – арнаутка чорнява.
Слава вам, рідні поля,
У вечірній тихості слава!

Уже видко верхівки топіль.
Покажеться й хата затого,
Коли голос: “На давнє гніздо?
Еге! Ані сліду від нього”.
Проста повість. Денікін – синів,
Старого догризли сухоти,
Ну, а люди поволі – садок,
Та й тепер лиш бур’ян коло плоту.

Зашипіла коса, як змія.
Арнаутка склоняється нижче,
Померхли верхівки топіль,
Розп’яте встає кладовище.

1929. З недрукованої книжки МЕДОБІР; передрук із газети “Час” (Фюрт. 1947-48).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Розхиляю колосся, іду…” - СВІДЗІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР