Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






СОМОВА ВУЛИЦЯ

Вулиця, Сомова вулиця,
Та, що коліном лягла,
Хата до хати не тулиться
Тут – в Оболоні села.

Стійте ж, гаї ви березові!
Я похвалюся людьми.
Славою вшир підперезані,
Тут проживають Соми.

Рівна дорога обшинена
В поле біжить крізь гаї.
Правлять уміло машинами
Друзі хороші мої.

Вийдуть до кузні і молотом
Вдарять – розбудять село,
Кажуть: “Не хлопці, а золото, –
Досі таких не було”.

Тільки ж бо днями хорошими
Хлопці ідуть в моряки.
Буде гойдатися кльошами
Вулиця десь на святки.

Стопчуть траву за березами…
Ох, і святкують у нас:
Тільки за дальніми плесами
Лине розкотистий бас.
… Радо про вас писатиму, –
Горда і гарна моя рідня…
А перед вами – вусатими –
Хто я? Іще Соменя.
То хто ж він такий Микола? Сом чи ще Соменя?
У самоепітафії він про себе скаже так (не забуваймо: епітафія – напис на могилі. Уявній):
Земний уклін Миколі Сому!
Він тут (нарешті!) охолов.
Тож не втече тепер із дому
Поет, учитель, риболов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

СОМОВА ВУЛИЦЯ - СОМ МИКОЛА