Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






СІЧОВИК

Добуте списа, лука, чи домаху,
Чи самопала – і втікає страх.
Шугає степом, як югастий птах, –
Його ніхто не сприйме за невдаху.

Смакує рибу, варить саламаху,
Під небом спить на росяних степах,
Іде на битву з гнівом на устах
І смерть приймає, мов у спеку брагу.

Козак, боронячи в бою бунчук,
Готов зазнати стільки смертних мук,
Що будуть браття вічно поминати.

Це ним гордиться рідна сторона:
Великий Луг – як батько, Січ – як мати,
І кінь – як друг, і люлька – як жона.

1940

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

СІЧОВИК - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)