Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ГРИГОРЕНКО

Коли на цвинтар батька ніс,
Померлого у голод,
Слізьми вмивався степ і ліс
І брав за бари холод.
Як нили плечі, до кісток,
Від батькового тіла!
Немов сухий верби листок,
Його душа тремтіла.

Коли, водивши вояків
У ранзі генерала,
Орду навальну німаків
Громив, бо грабувала, –
Як сором пік, що братня кров
Юшила з піхотинця:
Під Броди гнав, овець немов,
Полтавця на волинця!

Коли в психушці коротав
Пекельні дні і ночі,
Його душила, мов удав,
Ганьба від поторочі.
“Який великий грішник я!
Мій змаг – дурної чаплі…”
І він допав до руків’я
Нагостреної шаблі.

Тепер він будить материк
Оновленого світу –
І креслить генеральський крик
Повстань палку орбіту.
Тремти, Московіє, тремти!
Готуйся до пробоїн!
Веде визвольницькі фронти
Прозрілий воїн.

1683

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

ГРИГОРЕНКО - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)