НА БІЛІЙ ГОРІ
“Віра мого серця, як Бескид твердо, постановилась на любові”…
Маркіян Шашкевич
Вступ
Холодне серце не зігріє світу,
Безглузде серце – спопелить.
Як важко без усмішки і привіту
Іти обніжками століть
І безнадійно хворими грудьми
Вдихати мертвий чад
Імперської пітьми!
Як важко йти сюди, на Білу Гору –
Свою Кальварію! – і ледь видючим зором
Не Львова бачити праруську хоругов,
Не Києва освячені святині,
Не землю радісну у вишивках дібров,
А стигнучу у венах України
Обдурену чужинцем кров!
А серце тане, серце тане…
Спинися тут востаннє, Маркіяне,
І Рідний Край хрестом благослови,-
Новим хрестом новітнього Месії:
Ти золоте зерно на цій землі посіяв,
Бо не схилив неправді голови!
1. Підлисся
Дитячий світ – широкий світ!
Он там, за Білою Горою –
Ліси і пригорки… Хтось білою рукою
Зелену плахту кинув на поля!
– Яка ж чудова ця земля!
Матусю, як цю землю звати? –
Не знає мати.
Дитячий світ безмежний світ!
Он гам, за Білою Горою
Весна у райдузі… Хмарини білим роєм
Летять далеко у співочий світ…
– Там Львів, Варшава, – мовить дід.
– А далі. далі? – пристає дитина.
Там Русь, Мала Росія, Україна,
Там, Маркіяне, цісарська столиця,
А потім – Бог
І все на нім кінчиться.
Бачуть люди: щоразу в вечірній порі
Зачудований хлопчик на Білій Горі.
Вже не дід, вже не дзвони й не хата –
Лиш піднята у небо гора та
Вабить хлопця:
Він там в далечизну
Посилає привіт безіменній Отчизні!
– Діду, як називав нас Христос?
– Звав людьми…- І дитина із роз
Виплітає віночок Христові –
Своїй першій, найбільшій любові!
2. Новосілки
В сільській церковці – в кораблі земному –
Вони у височінь пливуть
Над русинську нужду, над цісарські хороми,
Ген аж туди, де сяє вічна путь,
Де, мов хустки для сліз нещасного села,-
Долоні білі Маги простягла.
Веди їх, Маркіяне! За тобою
Пливе ця туга і любов пливе –
Іде народ, що вчора був юрбою,
Хоч ниви рідної та був чужим покосом –
Австрійських русинів, російських малоросів.
Дай їм напитися Дністрової води,
Дніпра солодкої черпни їм для причастя –
Хай пізнають велике людське щастя:
“Ти не неволі син”!
Ти – села й городи,
Буремний дзвін бандур,
Трембіт пекуча мова;
Ти єсть народ,
Ти – українським словом
Співаєш Господа!
Вогні твоїх сердець, вогні твоїх лямпад –
Протнуть і розженуть
Імперій мертвий чад!
Казальниця. Бліде-бліде чоло.
Лице безкровне. Ледве чутна мова.
Гарячкою посмажені вуста…
Та праве слово, повнокровне слово
Людей, заслуханих у проповідь, несло
І мчало з-над Дністра аж до Дніпра долин:
“Ти не неволі син!”
Ти не неволі син!
Свічки горіли. А із ними танув
Сільський отець.
Спинися, Маркіяне!-
Ще ж на столі “Пісні Короледвірські”,
Ще “Читанка” не скінчена, іще…
А в грудях – в грудях так пече,
І випадає з рук позичена в сусіда
Великого полтавця “Енеїда”…
Ніч ходить за вікном убогої хатини.
Ще одна ніч на серце України
Ось-ось впаде. Зів’яне чорним цвітом
Іще одна печаль…
Тривожною норою
Ще спали…
Тільки сходив хрест над Білою Горою
Твоїм прощанням і твоїм привітом.
3. Львів
Скриплять колеса чорного ридвана.
Йдуть круторогі, як ішли віками
По цій землі – по цій одвічній рані,
Затуленій лавровими вінками…
Дійшовши до найвищого порогу,
Ти вибрався в нову земну дорогу
І – мертвий, з чашею восковою на грудях,
Ідеш живим, і за тобою – люди.
Ідеш у Львів, мов у святу обитель,
Народу рідного ревнитель і будитель,
Що із казальниці в забутому селі
Підносив чашу Рідної Землі
Під Господа святе благословення –
І безіменним – людське дав імення!
Ти вийшов із забутої могили,
Немов народ, що ти його виводив,
Із забуття! –
І вже немає сили,
Що стала б впоперек цього походу,
Бо сяє хрест, водружений тобою
Над людства Білою Горою!
“Відкинь той камінь, що ти серце тисне”,
Іди із нами в вічному поході –
Не похоронному – у переможній пісні
Свободою освячених народів,
Бо ти з казальниці, мов із святих вершин,
Промовив кожному:
“Ти не неволі син!”.
Нью-Йорк, 1961 р.
Поема написана на прохання Ювілейного Комітету
в Нью-Йорку для вшанування 150-ліття народження Маркіяна Шашкевича.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)