Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


3. ЛЬВІВ

Скриплять колеса чорного ридвана.
Йдуть круторогі, як ішли віками
По цій землі – по цій одвічній рані,
Затуленій лавровими вінками…

Дійшовши до найвищого порогу,
Ти вибрався в нову земну дорогу
І – мертвий, з чашею восковою на грудях,
Ідеш живим, і за тобою – люди.
Ідеш у Львів, мов у святу обитель,
Народу рідного ревнитель і будитель,
Що із казальниці в забутому селі
Підносив чашу Рідної Землі
Під Господа святе благословення –
І безіменним – людське дав імення!

Ти вийшов із забутої могили,
Немов народ, що ти його виводив,
Із забуття! –
І вже немає сили,
Що стала б впоперек цього походу,
Бо сяє хрест, водружений тобою
Над людства Білою Горою!
“Відкинь той камінь, що ти серце тисне”,
Іди із нами в вічному поході –
Не похоронному – у переможній пісні
Свободою освячених народів,
Бо ти з казальниці, мов із святих вершин,
Промовив кожному:

“Ти не неволі син!”.

1961.

3. ЛЬВІВ - ПОЛТАВА ЛЕОНІД