2. НОВОСІЛКИ
В сільській церковці – в кораблі земному –
Вони у височінь пливуть
Над русинську нужду, над цісарські хороми,
Ген аж туди, де сяє вічна путь,
Де, мов хустки для сліз нещасного села,-
Долоні білі Маги простягла.
Веди їх, Маркіяне! За тобою
Пливе ця туга і любов пливе –
Іде народ, що вчора був юрбою,
Хоч ниви рідної та був чужим покосом –
Австрійських русинів, російських малоросів.
Дай їм напитися Дністрової води,
Дніпра солодкої черпни їм для причастя –
Хай пізнають велике людське щастя:
“Ти не неволі син”!
Ти – села й городи,
Буремний дзвін бандур,
Трембіт пекуча мова;
Ти єсть народ,
Ти – українським словом
Співаєш Господа!
Вогні твоїх сердець, вогні твоїх лямпад –
Протнуть і розженуть
Імперій мертвий чад!
Казальниця. Бліде-бліде чоло.
Лице безкровне. Ледве чутна мова.
Гарячкою посмажені вуста…
Та праве слово, повнокровне слово
Людей, заслуханих у проповідь, несло
І мчало з-над Дністра аж до Дніпра долин:
“Ти не неволі син!”
Ти не неволі син!
Свічки горіли. А із ними танув
Сільський отець.
Спинися, Маркіяне!-
Ще ж на столі “Пісні Короледвірські”,
Ще “Читанка” не скінчена, іще…
А в грудях – в грудях так пече,
І випадає з рук позичена в сусіда
Великого полтавця “Енеїда”…
Ніч ходить за вікном убогої хатини.
Ще одна ніч на серце України
Ось-ось впаде. Зів’яне чорним цвітом
Іще одна печаль…
Тривожною норою
Ще спали…
Тільки сходив хрест над Білою Горою
Твоїм прощанням і твоїм привітом.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)