ЕРОТИЧНИЙ СПОЛОХ
Людмилі Трофимській
Білим вінчиком магнолія накрилась,
Пелюстки невинними руками
Просять їх любити й не займати,
І благаючи слізьми запахів плачуть.
Велетенська квітка білим плаєм
Розляглась на глянсуватім листі.
Вогкі ткані мов сукна тонкого
Ритовинами жилок побрались.
На білявих грудях молодої,
Увінчаної спрагою і коханням,
Рожеватий крем живого тіла
Ледве чутним проступає тоном.
Наче тіло ніжне і тужаве
Віддає, не знаючи для кого –
Геть розкинула в жадобі білі ноги
Показати очам таємницю сполу.
Розкриваючи без сорому своє хотіння.
І в мені підводить огненосний гамір,
Роздуває еротичний сполох
У крові моїй білявими ногами.
Доторкнись до неї – то іржа болюча,
Мов проказа бура, її вкриє тіло.
За надмірно-хворобливу пристрасть
Вона болями й тоскою платить.
А краса стискається і бухне
В її персах – пупляку тугому,
Щоб чекання млосне розірвати
У могутній ароматний заклик.
І в потокові тому труйному
Упаде на постіль голова безсила,
І уродиться продовженого роду
Насінньова зав’язь – ціль природи.