ПОКЛИК БАНДУРИ
Бандуристе, чуєш братній поклик бурі?
Ціла вічність – від струни і до струни…
Горомовицями настроєну бандуру
ти до сонячного світла поверни.
Як заграє та бандура веселкова
та й на всі свої проміння-голоси –
не мелодія росте у ній, а слово,
помережене краплинами роси.
І сумну струну весела доганяє,
і за струнами видзвонює трава.
Десь тополю вітер долу нагинає
та співа вона, тополенька, співа!
Срібен дощик проливається іскристо,
і веселка обіймає небокрай.
Ти роздмухай чорні хмари, бандуристе,
і заграй мені веселої, заграй.
Ой, бандура, стоголоса пісня бурі –
ви послухайте, послухайте її!
Як співає зачарована бандура,
замовкають у дібровах солов’ї.
Що за диво та бандура, що за диво,
грім-бандура, струни-трави золоті!
Блискавицею душа її правдива
вибухає на дніпровій широті.
Не збирається бандура помирати,
їй ніякі примхи моди не страшні.
Вдар, нахмурений кобзарю, вірний брате,
щирим серцем по засвіченій струні!
Бандуристе, сизокрилий мій козаче,
окропи свої зіниці у Дніпрі!
За тобою кобзарі стоять незрячі,
пильно дивляться суворі кобзарі.
Над тобою, бандуристе, небо чисте,
між братами ти – струною до струни.
Пригорни сестру-бандуру, бандуристе,
і до сонячного світла поверни!
(2 votes, average: 3,00 out of 5)