Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Гармоніст Михалко Горобець…”

Гармоніст Михалко Горобець
каже:
– В мене… як його… рефлекс.
Без гармошки, понімаєте, не можу…
До війни, бувало, як рвоне Михалко
перелатані, задихані міхи, –
ех, літали пальці,
витинали шпарко
розвеселу польку, карапет.
Прислухаються жінки.
Усміхаються дядьки:
– Розцвірінькався безхвостий горобець!
Та й на фронті, лиш затихне канонада,
сядуть хлопці на важкі снаряди:
– Горобец, ану растягивай гармонь!
Фрицам сразу же захочется домой…
Грав Михалко.
Сонце кров’ю наливалося на заході.
Враз граната засичала,
ще цвіла…
Хлопці сковані рефлексом самозахисту.
А Михалко…
відчайдушна голова…
Каже:
– Понімаєте, не можу…
Примостилась у кутку гармошка.
Їй за п’єдестал – ослін кривий.
Гудзиками жовтими
дивиться гармошка
на Михалкові порожні рукави.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

“Гармоніст Михалко Горобець…” - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО
 »