Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ПРИТЧА ПРО ЖІНОК

Був собі в царя слуга –
Розум, дотеп і снага.

Словом, хлопець – ніби дзвін,
Та почав марніти він.

Цар питається його:
– Що з тобою, мій слуго?

– Царю, я боюсь ректи,
Бо мене скараєш ти.

Цар подумав: “Щось тут є…”
– Говори, хлоп’я моє.

І ніхто тебе не ткне,
Говори, не зли мене.

– Царю, правди не таю,
Я люблю жону твою!

Впало слово, як удар,
Встав розгніваний владар.

– Що ти, хлопче, стратив глузд? –
Та слуга ні пари з уст.

– В тебе гарна жінка чень. –
Та слуга анітелень.

Не поможуть тут слова.
Цар підносить кубки два:

Деревний і злотий.
– На, слуго, бери і пий.

Усміхнувшись, цар пита:
– В дерев’янім що? Вода.

П’є слуга, а цар пита:
– В золотому що? Вода.

А тепер іди із віч
І подумай, в чому річ!

– Царю, – відповів слуга, –
В тебе чарка дорога.

В мене тана, та в землі
Води є дзвінкі й гнилі,

Є цілющі, як бальзам,
Є отруйні, – знаєш сам.

Спробуй всякої води
І в чім річ, подумай ти!

1955

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

ПРИТЧА ПРО ЖІНОК - ПАВЛИЧКО ДМИТРО