Я ЗБЕРІГАЮ ВІД КВАРТИРИ КЛЮЧ
Я йшов на фронт. Замкнув, як завжди, дім,
Замкнув, як завжди, коли йшов на службу.
І ще сусідам наказав своїм,
Щоб стерегли, не забували дружбу…
Замкнув квартиру і пішов на фронт.
В путі згадав: забув диплом в портфелі!
І ще згадав: забув зробить ремонт –
Покрити дах і побілити стелі…
Не знаю, дім зберігся чи нема,
Можливо, бомба вже його розбила…
Минуло літо, осінь,
Йде зима,
Хурделиця, мете пороша біла.
Мете пороша, заміта сліди
Весни моєї, мрій, доріг додому.
П’ять місяців не брив я бороди,
П’ять місяців я не писав нікому.
Ми бачили зруйновані доми,
І гнів світивсь у нас в очах суворих…
Свої квартири згадували ми,
В яких так само хазяйнує ворог.
І пригадав я свій затишний дім
У Києві, на вулиці Бульйонській.
Стрічалися казок героїв в нім,
Кареніна і граф безжурний Вронський.
На стінці – Горький з люлькою в зубах,
“Березовая роща” Левітана…
Невже усе це обернула в прах
Рука якогось бюргера погана?
Я там писав рядки своїх поем,
Шевченка там читав і Руставелі…
Тремтіть, убивці! Ми на вас ідем,
Ключі од дому – в кожного в шинелі!
Нікому не дамо своїх домів,
Землі ж дамо вам – тільки на могили,
Щоб їх і світ прокляв, і сніг замів,
Лише собаки щоб над ними вили…
Знов блисне сонця промінь із-за туч,
Знов бути славі! Бути дню ясному…
Я зберігаю від квартири ключ,
Бо вірю: скоро повернусь додому!
(2 votes, average: 3,00 out of 5)