НОТР-ДАМ (П’ять сонетів)
1
Обсіли собор цей легенди похмурі,
Та й сам він, Нотр-Дам, як легенда, стоїть,
Це диво мистецтва минулих століть,
Готична симофнія архітектури.
У небо звелась ця краса – горді мури,
На бронзу фігур перейнявши блакить,
Застигши у Сені навік, не на мить,
Які б не шуміли житейські там бурі!
А бурі шуміли, вривалися в храм…
Ховавсь Квазімодо тут… Книга знаменна
Віктора Гюго повіла про це нам…
Хвала тобі, праце людини натхненна!
Художник малює з-за Сени Нотр-Дам…
Та він не відтворить його так, як Сена!
2
Сховалась під склепінням сіра мла.
Не мла – то причаїлись там сторіччя!
Лягла скорбота на святі обличчя…
Гуде орган…
В соборі служба йшла.
О скільки тих, що моляться! Хвала
Ісусові! Храм сповнений величчя.
Стоять віряни в млі середньовіччя,
Навколішки спустившись спроквола.
Гуде орган… І стелиться туман
Від віч, від мідних лиць святих, від чаду…
Молились тут і Гі Молле, й Шуман,
Готуючи війська за океан
Душить Алжір, вбивати єгиптян…
І бог благословляв насильства владу!
3
Мовчать химери дивні вздовж карнизу.
В відсіку храму при сліпих свічках
Звисають капелюхи на шнурках
Від самого склепіння аж донизу.
Єпископів ці капелюхи – сизі
Від пилу, почорнілі у віках…
Володарі їх, кинувши свій прах,
Стоять у черзі в рай, чекають візу…
Нам кажуть: як перегниє шнурок
І капелюх впаде на твердь підлоги, –
Душа того єпископа-небоги
В ту ж мить до раю свій направить крок…
Не падають щось капелюхи многі,
Гріхи тримають тих святош за ноги!
4
Сидять, стоять парафіяни. Гоже
І на коліна впасти ув екстазі…
Сміятись? Я – турист. Ні в якім разі!
Направоруч – Паризька матір божа.
Так ось вона яка! Ні, не вельможа, –
Проста мадам з дитям… Згадав одразу:
Її стрічав я десь в універмазі, –
Струнка, тонка, на парижанку схожа!
Не статуя – живий цей мармур білий!
За святотатство… що ж, читачу, вилай,
Але, їй-бо, типова парижанка!..
Ця статуя – дарунок з Гваделупи…
Захоче янкі – й богоматір купить.
Держави й уряди купують янкі!
5
Оці химери на соборі,
Ви думаєте, – водоскиди?
Й легенду повідають гіди:
Чорти вночі, як згасли зорі,
На храм напали в злобнім хорі,
Щоб зруйнувати! Вчувши біди,
Бог повелів: “Хай кара зійде!” –
Й закам’яніли ці потвори…
Легенди, звісно, є легенди…
А ці на дверях орнаменти, –
Чаклун створив? Трудящі люди!!!
Чому ж на пам’ятниках всюди
Все – королі? Не королям,
Народу пам’ятник – Нотр-Дам!
Париж, 1956
(1 votes, average: 5,00 out of 5)