“На взгір’ї дике до нестями…”
На взгір’ї дике до нестями
Лежить громаддя кам’яне.
Щодня, умившися дощами,
Там серна зустріча мене.
Підкралася під самі тучі
Залізна сарна.
Камінь змок.
Цю скелю з серною, ці кручі,
В народі звуть – Єлені Скок.
Внизу – там річка Тепла лине,
Наместє Леніна, театр,
Костьол святої Магдалини
І “Вржідло” – дар підземних надр;
Внизу – готелі та кав’ярні,
Винарні, бари, вар’яте,
Вітрини одягу шикарні
І колонада, де п’єте
Русалчину чи княжу воду –
Снагу заховану землі…
Ходить сюди – ввійшло вже в моду
Для всіх туристів взагалі.
Внизу – дзвенить, клекоче місто…
На взгір’я! Куди не кинь –
Сніги, сніги блищать іскристо
І гір безкрая далечінь!
Відціль, з пташиного польоту,
Я бачу гори, кручі всі,
Ліси крізь сонця позолоту
У неповторній їх красі!..
Підкралась на вершечок скелі
Зазізна серна, мов стриба, –
Безрадісна, і невесела,
І безспросвітна, як журба.
Легенда дивиться у вічі:
Між круч оцих,
Дерев і трав
На звіра – ще в середньовіччі –
Сам Карл Четвертий полював.
І єгері, і гончих зграя…
Не знаю, вбив щось Карл чи ні,
Аж бачить – серна стала скраю
Над урвищем в височині.
Прицілився той Карл Четвертий,
Пальнув – упав підбитий звір,
Зірвався з кручі в прірву смерті –
У яр, в джерел кипучий вир…
Не повезло тобі, королю!..
А звір, упавши у потік,
Скупався в нім, напився вволю
Води гарячої – і втік!
Створив король молитву богу, –
Це чудодійне джерело!
Скупав свою недужу ногу
У тій воді – допомогло!
Була у нім цілюща сила –
В кипучім гейзері води!..
З тих пір, де б Карла не носила
Судьба, вертався знов сюди!
Тут він заклав курортне місто,
Звів замок свій…
І відтоді
Складають люди
Урочисто
Гімн карловарській цій воді.
І я цю воду п’ю щорання,
І легшим відчуваю крок…
Благословляю полювання
І серну цю – Єлені Скок!
Хай вічно б’є з землі – не в’яне
Води живої джерело!..
Пражани п’ють, і варшав’яни,
І москвичі – допомогло!
П’ють металурги з Подніпров’я,
Болгарка – ткаля молода…
Вона нам зміцнює здоров’я
І дружбу, ця жива вода!
(3 votes, average: 4,33 out of 5)