МИ ГОЛОС ПОЧУЛИ ТВІЙ, МАМО!
Смереки, смереки, смереки,
І Прут зажурився внизу…
Ридання трембіти далекі
Навіки в собі пронесу.
О сльози старої Ярини!
Звертала свій погляд на Схід:
Шуміли вітри з України
І Прут переходили вбрід.
Ішли крізь кордони по світу, –
Гей, спробуй їх, пане, спини!
І брала Ярина трембіту,
І шла – чи не їдуть сини?
Казали: “Повернемось, мамо!”
Немає. Не їдуть. Гай-гай!
За Прутом лежить, за горами
Щасливий, казковий той край…
На Схід вона думами лине.
Хто висушить сльзи її?
Цвіла-одцвітала калина,
Текли з верховин ручаї –
До Пруту текли, Черемошу,
Весною текли, восени.
Надіялась мати: “А може,
А може, приїдуть сини?”
Ходила стрічать до границі –
Немає. Не їдуть. Гай-гай!
Стояла і заздрила птицям,
Що можуть летіти в той край:
– Візьміть мені, птиці-лелеки! –
Не чують. Змахнула сльозу…
Смереки, смереки, смереки,
І Прут зажурився внизу.
Ми голос почули твій, мамо!
Мерщій застеляй же столи!
Прийшли ми з твоїми синами,
Тебе визволяти прийшли!
Як вийшла вона за ворота,
Як глянула мати за двір, –
Полки і полки… А напроти
До неї іде командир.
Підходить до матері перший,
Цілує її, пригорта.
А сам у військовій одежі,
На грудях Зоря Золота.
І другий вже виструнчивсь рівно,
Взяв руку він під козирок.
– Привіт вам, Ярино Петрівно! –
Вигукує дружно весь полк.
Чи яв це, чи матері сниться?
Ярино Петрівно, це яв!
З тобою твій син смаглолиций –
Червоний полковник – стояв.
– Зустрілися, мамо!.. А зараз –
По конях! Бо всюди нас ждуть… –
До сонця земля поверталась,
Нову починаючи путь.
Ридання трембіти далекі!
Змахнула гарячу сльозу…
Всміхнулись до неї смереки,
І Прут усміхнувся внизу.
Київ, 1939
(3 votes, average: 3,00 out of 5)