ЛЕ БО
Ле Бо – це мертве нині місто в скелях.
Легенд багато ходить невеселих
Про те, як тут, серед прованських нив,
В середньовічній цій фортеці кам’яній,
Жили грабіжники прадавніх днів,
Чинивши над проїжджими розбій,
За успіх підіймаючи свій келих!
Ле Бо проіснувало два століття…
О, скільки сліз було, кровопролиття
На цих шляхах!
Не заздрю тій їзді…
Молись, мандрівнику, пригадуй “Отче наш”.
Ховався злодій у своїм гнізді.
Вся влада й суд – мушкети і палаш!..
Тепер тут – пустка. Степове саміття.
Ми бродимо у кам’янім безладді:
Бійниці в скелях (для бійця в засаді),
І житла в скелях, і між ними – хід,
І вулиці, й каплиці в брилі кам’яній…
А де ж розбійники? Пропав і слід!
На біржі чинить правнук їх розбій,
Але вже в іншому тепер наряді!
У туфлях модних він, а не з мушкетом,
Він не загрожує в путі каретам,
В руках у нього – золоте перо!
Мільйони франків він за раз один гребе.
Карета? Франції всії добро!
В столиці краще почувать себе!
В Ле Бо життя, скажу, було важке там.
Він не ховається в млу підворіття,
Оцей пірат двадцятого століття,
Він – знатний парижанин, депутат!
У нього на устах єлейний сміх…
Ні, не в Ле Бо такий сидить пірат –
На біржі він!
Грабує зразу всіх,
Пускаючи на злидні й безробіття.
Руїни Ле Бо, 1956
(3 votes, average: 3,33 out of 5)