ДОЛИНА РОНИ
М. Т. Рильському
Тихо тече по долині
Рона – велика ріка…
А в дощ вона буйно лине,
Розгнівана і стрімка.
А в дощ вона каламутна,
Хвиля у неї руда.
В повінь дерева, як судна,
Бурхлива несе вода!
Рона – ріка-годувальниця
З давньої старовини
Поля, що долиною тягнуться, –
Врожаями славні вони!
Мул на полях вона сіє…
Щедрі в Провансі поля!
Знає прованську олію
Й заокеанська земля!
Схожі на латану свитку,
Франціє, ниви твої.
Ген – виноградники видко,
Далі – мигдальні гаї…
Путь – в Тараскон! Рона, Рона…
Млин показавсь, – хтось іде?
Це – Тартарен з Тараскона,
З книги Альфонса Доде!
Здавна знайомі ці назви!
Юність війнула на нас…
Наче були тут не раз ви,
Наче в корів я тут пас.
В школу ходив з товариством…
Так відбулась в цім краю
Зустріч моя із дитинством…
Мрійний у полі стою.
Вечір вже падає тінню,
Райдуга в небі – дуга…
Квіточку вирвала синю
Петрового батога.
Райдуга… Трави… І роси…
І уявилось мені –
Наче пробігло тут босе
Дитинство моє по стерні!
Райдуга… Стерні і гони…
Я не забуду про вас –
Про світлу долину Рони,
Казку дитинства – Прованс!
Долина Рони, 1956
(2 votes, average: 3,50 out of 5)