“Голос, наче пожухлий листок…”

Related posts:

1. “Мріє, наче сніг здалека…” Мріє, наче сніг здалека, Ночі літньої блакить. З ватри голуба смерека Виростає і шумить. На пахучім сріблі сіна Чарка любощів […]...
2. ТАЄМНИЦЯ СЛЬОЗИ Крізь пил віків тече сльоза гаряча. Планета хмурить випукле чоло. Ви чуєте? Дитина гірко плаче, невтішно плаче і не зна […]...
3. “Перевіяний я, наче зерно…” “Хтось перевіяний, як зерно, На грунт поезії впаде”… Ліна Костенко Перевіяний я, наче зерно, На безжалісних протягах зим. На моє […]...
4. “Коли осінь зірваний листок…” Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, – Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі. Може, під вербою […]...
5. “Удощи цю прісну землю, удощи…” Удощи цю прісну землю, удощи, заручи мені ще долю, заручи… Мабуть, тут оленяча тропа, на ній камінь-світочолець міцно спав… І […]...
6. ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ Ярами бурими, гнідими Тумани впали, поповзли, Німотні тіні заходили Сліпого попелу й золи. Який поріг? Нема порога. Де родовід? – […]...
7. ЧОГО Ж ВОДА КАЛАМУТНА Чого ж вода каламутна, Чи не хвиля збила? Чого ж і я така смутна, Чи не мати била? Чого ж […]...
8. ГОЛОС За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – […]...
9. ЛИСТОК От дружной ветки отлученный, Скажи, листок уединенный, Куда летишь?.. “Не знаю сам; Гроза разбила дуб родимый; С тех пор по […]...
10. “Плоттю власною простір промірявши, наче та гусінь…” Плоттю власною простір промірявши, наче та гусінь, шовк повітря всотавши, формуючись в русі, під грудьми проповзли мандрівничі шляхи, шкіру тнув […]...
11. ДУБОВИЙ ЛИСТОК Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь голови Загойдалося сонце в […]...
12. НА БАЛІ БУВШИХ ЛЬВІВСЬКИХ СТУДЕНТІВ У НЬЮ-ЙОРКУ 1 Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus, хоч їхні голови покрила сивина, хоч в кутиках очей горить вчорашній день, хоч їхні […]...
13. РУКА Тільки й видно було, що руку, а за нею не розпізнати імені, ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка […]...
14. “На березі гойднувся листок…” На березі гойднувся листок – Ти негайно натис на курок. Промине років десять чи сто – Буде падати з неба […]...
15. “Долго же шел ты в конверте, листок…” Долго же шел ты в конверте, листок,- Вышли последние сроки! Но потому он и Дальний Восток, Что – далеко на […]...
16. ПЕРЕДОСІННЄ Щербиться, лункішає капіж, прояснена просвічує калина, і що не крапля – пада срібний гріш, і що не слово – з […]...
17. “Восково-жовтий затеплів листок…” Восково-жовтий затеплів листок, Як вогник золотавий спалахнув В зеленій лампі крони. У разки Вже ластівки всідаються на дроті, І кружеляють […]...
18. “Сама хай висохне сльоза…” Сама хай висохне сльоза. Нехай її ніхто не витре. Не дми мені в обличчя, вітре! Сама хай висохне сльоза. Або […]...
19. “Така шалена стужа…” Така шалена стужа, Така крута зима. У хаті хлопчик тужить За тим, чого нема. До вікон припадає, Щебече, мов пташа. […]...
20. ІV. ГОЛОС ЕДІТ ПІАФ Себе віддала своїй пісні. Вся віддалась. До кінця. Перелюбились любові. Переболіли болі. Перехрипіли крики. Склепивши, як в шалі оргазму, тяжкі […]...
21. “Коли моя рука, то тиха, то лукава…” Коли моя рука, то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і небавом З […]...
22. МІКЕЛАНДЖЕЛО Ну що йому та різьблена печаль, студений мрамур, як вода в криниці, вилискує, цямрований в очах, овально входить в здвоєні […]...
23. Мої долонi, наче двi iстоти Мої долонi, наче двi iстоти. Любов’ю переповненi слiпцi, На нiжний дотик вiдкривають – хто ти… Вiдчуй же душу у моїй […]...
24. “Твої груди, наче свічі…” Твої груди, наче свічі, Палахтять. Дві долоні чоловічі Вже горять. То горять мої долоні, І на грудях, і на лоні […]...
25. “І наче десь мила іде, озивається…” І наче десь мила іде, озивається (і знов я заплющую очі свої…). І шелест від плаття все більше наближаєтсья, і […]...
26. “Хай на небі зовсім змарнілий…” Хай на небі зовсім змарнілий Срібний місяць хмарку шука, – Бачу тільки платок твій білий, Знаю: в муфті тепла рука. […]...
27. “Ти пахнеш, наче конюшина біла…” Ти пахнеш, наче конюшина біла, Я ж підійшов до тебе, ніби кінь, Губами доторкнувся твого тіла, Де повно ніжних, тайних […]...
28. МАТЕРІ, ПЕРЕСИЛАЮЧИ НОВЕ ВИДАННЯ “КОБЗАРЯ” Є в тебе хліб і світ вікна й екрана, Не затужилась ти й за молоком… А я тобі, матусе, хоч […]...
29. “Із ким такого не було…” Із ким такого не було, У кого не траплялось? Кому стебло чи джерело Ріднею не здавалось? Є час такий і […]...
30. “Ти полинеш сиза, наче птах…” Ти полинеш сиза, наче птах. Твій полинний присмак вабить серце. Ти по липню вибіжиш у серпень, мов по линві, бгаючи […]...
31. “До хвилі хвиля, наче скибка чорна…” До хвилі хвиля, наче скибка чорна ріллі… Так ніч переорала річку, загнавши скраю неба склянку-місяць, немов леміш в глибоку борозну… […]...
32. “Читаю душі ваші, наче книги, я…” Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту – ридаю, як роса… Ах, на землі одна, одна релігія – […]...
33. “Відійти ще не можем від втрат, наче в розпачі досі…” Відійти ще не можем від втрат, наче в розпачі досі, І нікому заповнить полишеної пустоти, Йдуть ватаги співців, та якісь […]...
34. ВИШНЕВИЙ ПОЛОН Аж до очей хустини, як хмарини, пухкі й легкі біліють просто неба і бджоли цяточками золотими (квітки, та й годі!). […]...
35. СМІХ (Перед картиною Рєпіна “Запорожці”) Чого сміюся? А того сміюся, Що я ніде нікого не боюся. Сміюсь над горем, регочу над […]...
36. ВІСІМ ОЧЕЙ Вісім очей, я маю вісім очей – одні очі, щоб бачити мою шкіру, що жде повороту твоєї із пасовиськ туману, […]...
37. НЕВОЛЯ Дайте мені коня мого, Дайте вороного; Пустіть мене, пустіть мене В поле на дорогу. Я уздою золотою Коня зануздаю; Вітром […]...
38. ГОЛОС По аллеям парка Шариком хрустальным Голос твой звенящий Обогнал меня. Пробежал по крышам, Пробежал по листьям, В шорохе осеннем Музыку […]...
39. “Відцвітають літа, перходять у пам’ять…” Відцвітають літа, переходять у пам’ять, Не встигаєш, ночами доточуєш дні. Кружеляє життя на такій бистрині, Що не ти, а тобою […]...
40. Свободно шея поднята Свободно шея поднята, Как молодой побег. Кто скажет имя, кто – лета, Кто край ее, кто – век? Извилина неярких […]...