Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







РУКА

Тільки й видно було, що руку,
а за нею не розпізнати імені,
ані змісту очей, ані жодного звуку.
Тільки широка долоня, ширша за світ.
Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу.
О руко!
Няньчиш вогонь, запліднюєш землю
і кладеш камінь на межі з холодом,
благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір,
вперед простерта – іде… іде… дорога…
Піднята вгору – то спрага неба,
і зшивається очерет, щоб падать на землю,
і підноситься вежа, щоб далеко глянуть з-під руки.
За небом – небо, за обрієм – обрій,
а внизу – джерела,
ось тут – рука лягає на землю: насіння,
ось тут – це оселя, криниця, нива,
тут – це ти,
утверджую себе рукою,
рукою впотужнюй,
відкривай долоню – хай будуть друзі,
здрастуйте, ви!
З руки в руку – щирість,
передай келих,
поділи хліб,
візьми цілушку
і приклади до серця руку…
Рука, що стискає горло,
завжди скоцюрблена –
в гнізді долоні вигріває камінь,
вона ділить землю на схід і захід,
вказівним пальцем визначає північ
і тицяється на південь – вода скляніє.
Все мало, мало,
бо т а м її т у т.
О руко, будь проклята!
Бо ти наділа залізні наперстки і пустила вогонь,
зашморг пустила гуляти по світу
і кинула камінь в простерту долоню.
Трухне колиска, гіркне тісто,
але назустріч встає долоня
і ловить стріли.
О руко-рученько, листочку кленовий,
губами виймаю стрілу
і цілую пучки:
велику, вказівну, середню, підмізинець, мізинчик…
– Здрастуй, руко!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


РУКА - МОВЧАН ПАВЛО