Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ВОЗОВИЦЯ

Що ж, запрягай корівок, Трохиме, пора вирушати!
Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще.

Як же
Всім дощі ці увірились! Стерні давно потонули
В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні.
Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає –
Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім
Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку
До слободи, що далеко темніє садками.

Недавно
В Граковій перші “фордзони” повз церкву проїхали.
Скільки
Їх – п’ять? А кому водити їх випаде? В кого
Змалечку син тракторист? Авжеж, не у тебе, Трохиме!
Їдуть. Люшніпорипують. Трудно ступають корови.
Знову спускається дощ…
“Хоч ти плач!”
І так само минають
Дні й роботи, як за часів Гесіода.

1926.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,67 out of 5)

ВОЗОВИЦЯ - МИСИК ВАСИЛЬ