Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ВАГАВСЯ ДОЩ

1.

До кого, пташко, жалібно квилиш? –
я перехожий випадково гаєм:
хто спуститься, обізветься з узвиш?
Кого ти кличеш? – І сама не знаєш…
А чи заповниш криком пустоту,
щоб обізвався голос безіменний,
а чи затчеш ти нитку золоту
в ткання широке і таке зелене?
Побіля губ уже стоять дощі,
упали навзнак схрещені дороги –
візьми мій голос доточи хутчій:
кричи, кричи у небо до знемоги.
І відгукнеться хтось-таки, авжеж…
Хтось зглянеться на вперте покликання,
як не відлунком – золотом пожеж
або ж глухою хвилею смеркання.

2.

Вагався дощ, то ткавсь, то уривавсь,
то прикидався снігом сам собі,
то надвоє чомусь перегинавсь
і задивлявсь у води голубі.
Дзвонив дзвіночок – ртутні пухирці
сріблилися у птиці на пірці,
кругліли звуки – нурилася плоть
в сполохану небесну прохолодь.
І глибшав зір, щоб осягнуть блакить,
там б’ють ключі і тчеться синя нить.
І що ж побачив? – глибину струмливу,
дзвіночок срібний, руку полохливу,
плоть невагому, зрощену у ртуть,
яку під руки птиці дві несуть.


ВАГАВСЯ ДОЩ - МОВЧАН ПАВЛО