ДО МАР’Ї ПОТОЦЬКІЙ
Віри божої наруга –
Хрест під місяцем стоїть!
Українко нещаслива,
Він говорить про тебе!
На твоїй могилі, Мар’є,
Вічнозелен мирт росте;
Се недаром – твоя пам’ять
Зеленіє, як той мирт.
Вже давно гармати наші
Розорили розбишак;
Пахне пусткою в будинках,
Де із ляку трясся раб.
І солдат, старий каліка,
На постелях ханських спить,
По ревнивому гарему
Шкандиба, не боячись.
І дарма про давні роки
Запитаєшся в його;
Його річі невторопні,
Як могила без письма.
Ти ж, нещасна християнко,
В його пам’яті одна;
Ти, не славна і не звісна,
Славних всіх пережила;
Об тобі сторожа хирний,
Об тобі сідий мулла
Водять річі, казки кажуть,
І прохожий уздиха.
Там вона жила самотня,
Там молилася Христу,
Там зачахла і зав’яла,
Там похована лежить.
І в будинок опустілий
Ввійде странній до тебе.
Слава кримська, пам’ять ханська
Не проснеться перед ним;
І Девлетів, і Ісламів
Ледве-ледве він згада,
Ти одна, душа святая,
Встанеш з мертвих перед ним.
Усе славне світовеє
Розлетиться й пропаде,
Тільки чистеє, святеє
Позостанеться навік.
Плуг могили порівняє,
Черви камінь проїдять.
Що записано на небі –
Не зотреться на землі!
(2 votes, average: 4,00 out of 5)