ЛИЦАРІ (На теми Олександра Довженка)
І
Як звільняли наші
Придніпровські села,
Часто йшла розмова
І сумна й весела.
“Хто ви, – дід питає, –
Білі чи червоні? –
На кашкеті зірка,
На плечах погони…”
Сам же добре тямить,
Сам же добре знає:
Вири-чорториї
Човном обминає.
“Закріпляйтесь, хлопці,
Там, де берег правий.
Діло не в погонах –
Діло в суті справи.
Мій десь теж воює…”
Та й згадає Гриця:
зірка на кашкеті,
Шпали на петлицях…
ІІ
Його впіймали німці кляті,
Рибалку-діда, на Десні.
“Це ти, старий, своїх солдатів
Тут перевозиш у човні?
Ну, говори! Чи закортіло
Потрапить рибам на банкет?..”
І офіцер оскаженіло
В обличчя тикав пістолет.
А дід на Десну задивився
Крізь перископи двох сльозин:
“Стріляй уже та не крутися
Перед очима, сучий син!..”
ІІІ
А двох інших дідів
Кат фашистський примусив
Переправить розвідників
В наші тили.
Переглянулись мовчки.
Погладили вуса.
І за весла взялись,
І тихцем попливли.
Середина Дніпра.
Ой, Славутичу-красень,
Чи можливо наругу
Подібну знести?..
“Ти востаннє прости мене,
Друже Тарасе…”
“І мене ти, Максиме,
Востаннє прости…”
Та й на борт налягли
Дужим рухом щосили, –
Де найбільший крутіж,
Де глибінь-глибина…
Вони предків своїх
Чесні ймення носили –
І легенда про них
Із Дніпра вирина.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)