ДІВИЧ-ВЕЧІР
“квіток, Марись, квіток покля не маш діток,
будеш мала діти впадуть з тебе квіти”.
“відчини, Боже, ворота, бо йде на посаг сирота,
єя сердечко скипає, бо свого батенька не має”.
“будеш своє личко слізьми заливати,
своїх дівчат, ріднесеньких навік оставляти”.
– пане-старости
– а ми раді слухать
– благословіть молоду на посад завести
– Бог благословить
заячали лебеді із рушників
як молоду за Сонцем тричі обвели круг столу
за білу хустину*
зацвіли дівками лави повними повноньками
де княгиня вечір взолотила
заспіває зозулиця – горлиці заплачуть
заспівають горлиці – вона заголосить
як блакить в розчинених ротах дівчат затужить
до безвіку тягнуться голосом таким протяжним при кінці
що й веселе обернеться голосінням
як крізь весілля похорон проступить
як крізь похорон весілля
і відпускають голоси
і очі склепивши летять за ними вслід у вирай
крило сльози яке ти тихе
а сльози ті що на дівоцькім цвіті
що їх сонце на розсвіті всі не вип’є
зозуля склює
щоб напровесні
у димах зелених голосу свого їх повернути
щоби знов із житняку проквітло гильце Деревом Життя
свіжістю дівоцьких пазух у сутінках яких
парубкам важкі повіки не здоліть підвести
де шепоче щось на вухо смерті житній колос
де у кожнім погляді калина
де у лузі кінь ступаючи по м’яті
срібні копанки лишає
поки копитом ще не вдарив у ворота
зранений з сідлом порожнім
Примітки:
* До комори до молодих ніхто не мусить торкатися голою рукою, так само до комори молоді нічого не їдять, а про горілку й мови нема. Коли на друге науці є що казати, то до першого вона ледь доступитись може.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)