“ніби два крила на щоки…”
ніби два крила на щоки
ворон кинув молодий
очі темні: за два кроки
не побачиш сам себе
запитаєш скільки років –
тільки губи і морока
стіл кав’ярня стиль бароко
я мов дурень підкидний
що хотів і сам не знаю
і чому вона прийшла
трохи пекла трохи раю
решта – скрипка і єврей
жовтий фреш у склянці скраю
скрипка грає серце крає
і скрипаль що зветься хаїм
і some vine у жмені скла
знаю звуть її олена
знаю з наших темних лав
запальничка запалена –
хай між нами буди щось
дим гіркий як гілка клена
світ малий неначе сцена
де стоїть скрипаль скажений –
хаїм. Я уже казав.
чи додому запросити
чи умерти перед тим
жовтень мряка через сито
а через асфальт – нацбанк
світ немов старе корито
або тазик чим накрито
візьмеш дівку сплатиш мито
або просто сплатиш ним
за таксі за порожнечу
за неділю взагалі
а ті важливі речі
що колись такі були
за долоні що на плечі
може ляжуть десь під вечір
може навіть не на плечі
а поки що – на столі
котиться кудись розмова
тихо світиться на тлі.
чорна кава дворазова
мов кленова гілка теж.
все було а зараз – знову.
ці олени загадкові.
ці глибини словникові.
це останнє на землі.
(4 votes, average: 2,75 out of 5)